вівторок, 11 травня 2010 р.

Повітроізоляція та пароізоляція

paroizoliacija Багато видів побутової діяльності, такі, як готування їжі, мийка посуду прання білизни й купання, супроводжуються значним виділенням водяних парів, що поглинаються повітрям і збільшують вологість в будинку. Якщо під час холодів водяні пари проникнуть у зовнішню оболонку конструкцій вони можуть знову конденсуватися у воду або навіть замерзнути на холодних внутрішніх поверхнях.

Очевидно, що намокання конструкцій утеплювача або облицювання стін небажано й тому вживають міри для утримання вологи усередині приміщень. Саме в цьому складається призначення однієї з деталей конструкцій, що обгороджують, що традиційно називається "пароізоляцією”.

Дві причини викликають проникнення водяних парів у конструкцію огородження: паровий тиск і рух повітря. У зимовий період у повітрі усередині будинку водяних парів більше ніж зовні. У результаті через різницю в тиску пари води прагнуть проникнути в матеріал огороджень. Більшість будівельних матеріалів до певного ступеня проникні для парів. Виключення становлять матеріали, які класифікуються як пароізолюючі (наприклад поліетилен) і відрізняються дуже низькою проникністю й значним опором дифузії парів.

Другою причиною, у силу якої водяні пари прагнуть проникнути в оболонку, що обгороджує, будинку, є рух повітря. Через ефект тяги роботи вентиляції або дії вітру тиск повітря усередині будинку часто перевищує тиск зовні. Коли тиск усередині будинку більше ніж зовні потік повітря разом з парами води прагне назовні через будь-які щілини й отвори в конструкціях, що обгороджують. Було встановлено, що цей потік у значно більшій мірі відповідальний за перенос парів, ніж механізм дифузії. Найважливішою якістю повітряної ізоляції є її безперервність, тобто відсутність місць витоків повітря - повітроізоляція надійна лише тоді, коли вона безперервна. Багато матеріалів, наприклад суха штукатурка, забезпечують гарну повітроізоляцію, але менш ефективні як парова ізоляція.

Звичайно в практиці будівництва поліетилен виконує обидві функції - пароізоляції й повітроізоляції. У такому сполученні є практичні переваги, хоча воно й не вирішує труднощі створення безперервного бар'єра. Деякі місця в оболонці, що обгороджує, такі як отвори, вентиляційні стояки, димарі, проходи труб сантехники, кабелів й інших систем через стіни, а також незвичайні конструктивні деталі зробити непроникними дуже важко. Однак будівельники, якщо їм очевидно що не можна допустити руху повітря з будинку назовні, через конструкцію, що обгороджує, можуть вжити додаткових заходів, що доповнюють дію матеріалу, використовуваного для створення паро- і повітроізоляції. Повітряна ізоляція повинна бути досить міцної, щоб протистояти тиску вітру, що може іноді досягати значної сили. Паровий тиск, з іншого боку, не викликає такої напруги і може легко сприйматися паровою ізоляцією.

Установка ізоляції

На відміну від повітряної ізоляції, яку можна встановлювати в будь-якому місці перетину конструкції, що обгороджує, пароізоляція повинна перебувати на теплій стороні. Якщо повітряна й парова ізоляція поєднуються в одному елементі, він також повинен перебувати на теплій стороні. Невеликий відступ від цього правила дозволяється тільки для особливо товстих стін. У цьому випадку одна третина загальної величини RSI (R) може перебувати на внутрішній стороні ізоляції.

З різних матеріалів перевагу варто віддавати поліетиленовій плівці. Плівка випускається великими аркушами на всю висоту кімнати й тому може ставитися з мінімальною кількістю з'єднань, що зменшує можливість утворення щілин, через які проходить повітря. Нахлести при будь-яких з'єднаннях плівки повинні припадати на два сусідніх елементи каркаса. По вимогах Державних будівельних норм плівка застосовувана для пароізоляції повинна бути товщиною не менш 0,15 мм (6милий) і повинна відповідати стандарту на матеріал. При зберіганні плівки дуже важливо щоб вона не піддавалася тривалому впливу сонячних променів. Ультрафіолетове випромінювання може значно погіршити якість поліетилену, і тому він повинен зберігатися в непрозорих контейнерах удалині від прямих сонячних променів.

Повітряно-парова ізоляція стелі повинна ставитися внахлест із повітряно-паровою ізоляцією стін, причому обидві повинні бути безперервними на верху й за пересічними внутрішніми перегородками. Оскільки перегородки звичайно встановлюються до укладання утеплювача й повітряно-парової ізоляції, це досягається укладанням смуг ізоляції шириною 450 мм (18 дм) по верху й торцям перегородки з наступним нахлестом на основний аркуш поліетилену. Робітники часто ходять по верху перегородок при установці каркаса даху. Щоб охоронити смуги ізоляції від ушкоджень й одночасно зробити поверхня більше зручної для роботи, смуги ізоляції ставляться між двома планками верхньої обв'язки.

На ненесучих перегородках верхня планка може бути з пиломатеріалу товщиною 19 мм (1 дм), оскільки її єдине призначення - охороняти плівку. Повітряно парову ізоляцію варто кріпити скобками до дверних і віконних коробок й обклеювати липкою стрічкою навколо проходів труб або кабелів. Вона повинна бути безперервної за електричним коробка на зовнішніх стінах. Для цієї коробки обмотується шматком плівки товщиною 0,15 мм (6милийі) а проведення, що ведуть у коробку, обклеюються липкою стрічкою й/або ущільнюються замазкою. Плівка навколо коробки потім з'єднується внахлест із основний повітряне паровою ізоляцією при її установці. Нахлест повинен бути не менш 100 мм (4 дм) і перебувти на конструкціях або бути ущільненим. Як варіант, можна застосувати для цієї мети спеціальні поліетиленові коробки. Однак найкраще намагатися уникати установки вимикачів і штепселів на зовнішніх стінах.

Важливо також забезпечити запобігання утеплювача повітряно-паровою ізоляцією між кінцями балок підлоги в просторі біля стін. Тут звичайно буває важко виконати непроникний повітряний бар'єр через те, що матеріал потрібно вирізати по місцю. Тому потрібне велика увага до таких місць, особливо на більше високих поверхах, де проявляється ефект тяги. Коли розміри зовнішньої стінової ізоляції по утеплювачу достатні, вона може покрити кінці балок підлоги й верх оконечної балки, однак переважніше використати в цьому місці зв'язаний поліолефін або перфорований поліетилен. Не можна обмотувати поліетиленом зовнішню сторону оконечної балки.

Якщо додатковий утеплювач покладений на внутрішній стороні, його варто охороняти пароізоляцією на його внутрішній стороні, щоб не допустити конденсації вологого повітря в просторі навколо кінців балки.

Навколо утеплювача в місцях, де він вирізує для заповнення, варто робити спеціальне ущільнення, щоб не допустити виходу повітря назовні (ексфільтрації). Переважно в таких місцях ставити твердий або напівтвердий утеплювач. Тут найбільше підходять тверді панелі, що утеплюють, однак можна застосувати й напівтвердий або навіть м'який утеплювач, наклеєний на спеціальну фольгу. У таких місцях безперервний стіновий накат і стінова ізоляція також допомагають зменшити витік повітря. Можливим місцем витоку повітря є дверцята входу на горище. Всі щілини навколо цих дверцят варто ретельно ущільнити.

Повітропроникність й якість оболонки, що обгороджує, будинку

Повністю повітронепроникних будинків не існує. Однак високий ступінь захисту від витоків повітря дуже важливий для забезпечення міцності й надійності оболонки, що обгороджує. Довговічність будинку - ключовий показник ефективності використання ресурсів й екологічно відповідального підходу до будівництва здорових жител.

Дослідження показали, що волога проникає в конструкції, що обгороджують, по двох причинах: переносу (дифузії) парів і витоків повітря. Під час опалювального сезону дифузія парів відбувається у вигляді порівняно повільного процесу переносу водяних молекул з області їхньої високої концентрації усередині будинку через конструкції, що обгороджують, убік їхньої низької концентрації зовні. Щоб зменшити дифузію парів, необхідно використати пароізоляцію.

Витоки повітря з будинку назовні (ексфільтрація) переносять содержашуюся в повітрі вологу. Витоки повітря переносять у тридцять разів більше вологи, ніж дифузія, і волога конденсується й накопичується в будівельних конструкціях навколо місць витоків. Цього варто уникати, оскільки більшість будівельних матеріалів погано переносять підвищену вологість. Тільки безперервний повітряний бар'єр може запобігти переносу вологи повітрям.

Основні положення

  • Чим щільніше повітряний бар'єр, тим краще. Повітряна ізоляція не тільки захищає конструкції, що обгороджують, але й охороняє будинок від втрат тепла, дозволяє краще регулювати природну й механічну вентиляцію й зменшує проникнення шуму зовні.
  • Правильно встановлений й ущільнений поліетилен є гарною повітряно-паровою ізоляцією - ставте його на теплій стороні утеплювача.
  • Рекомендується ставити також зовнішню повітряну ізоляцію, особливо якщо утеплювач у стінах пропускає повітря. Однак ця повітроізоляція не повинна бути одночасно пароізоляцією.
  • Повітронепроникність залежить від цілого ряду факторів, серед яких один з найважливіших - гарна якість виконання робіт при установці всіх деталей конструкцій, що обгороджують. Правильно встановлена повітряна ізоляція не може сама по собі забезпечити повітронепроникність будинку, якщо інші роботи виконані неякісно.

Немає коментарів:

Дописати коментар